Україна – Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра
Купайло – Бог земних радощів. Його свято припадає на день літнього сонцестояння, існувало з прадавніх часів у всіх індоєвропейських народів. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України воно святкувалося вже 3 тисячі років тому. Ще й нині його широко відзначають в багатьох країнах Європи й Індії. В купальську ніч горять священні багаття на честь сонячного Божества. Не даремно в деяких народів і назву свята пов’язують з вогнем: в албанців Flakagajt – “день полум’я”, у словенців Kresu Den – “вогняний день”. Кресати означало запалювати живий вогонь, що, як правило, видобувався тертям священного дерева. У поляків назва свята Собутка означає “буття разом, спільно”, що й старослов’янське “со+бытіє”. На честь цього свята названа гора поблизу Вроцлава, Соботка, де в давнину було загальнослов’янське святилище Бога Купайла. Праукраїнська назва свята Купайло пов’язується з ім’ям цього Бога, що має корінь куп (купа), отже це було масове свято, що святкувалося вкупі, купно, і супроводжувалося купанням.
Вогонь і Вода мають в купальських обрядах чарівну і очисну силу. Саме ці природні стихії в світогляді слов’ян є першоосновами буття. Про це говорить і українська приказка: “Цар-Вогонь і Цариця-Водиця світ сотворили”. Вогонь і Вода, Небо і Земля, чоловік і жінка – шлюбні пари нашої Прарелігії, за якою ця найкоротша в Колі Сварожому ніч щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Діти від купальського шлюбу народжуються на Великдень, що є найщасливішим днем, коли людина приходить у світ Яви. Такі діти, як правило, вродливі, здорові, витривалі.
За стародавніми традиціями розпалювала купальське багаття (Купайлицю) жінка – жриця Вогню. Недаремно в українському обрядовому фольклорі донині збереглося:
Молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Розведи нам Купайлицю!
В пізніші часи ця роль стала відводитись чоловікам або парубкам. Так у білорусів розпалював Вогонь хлопець, якого називали Купаліш. В Київській Русі часто купальське вогнище розпалювали самі князі або дружинники – воїни Перуна. Купальський Вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні. Тому часто спалювали старий одяг, непотрібні чи зіпсовані речі тощо. Перестрибують через Вогонь, переносять через нього дітей з метою очищення.
Грім і блискавка на Купайла – добрий знак. Недарма цвіт папороті, який шукають у цю ніч, називають “Перуновим цвітом”. Гадають, що надзвичайне напруження в природі під час грому сприяє зацвітанню квітки папороті. Щоб узяти цей чарівний квіт, треба окреслити навколо папороті коло і не оглядатися, доки не зірвеш. Перунів квіт, як вірили, дає людині мудрість, багатство, силу, кохання, красу.
Коли цвіте папороть?
Вимріяна, виплекана нашим народом. Квітка Щастя... Яка вона? Чи знаходив її хтось? Чи шукав коли-небудь? Може, й шукав, та не знаходив через те, що шукав не там, та й не тоді, коли треба... Скільки джерел народної пам’яті знівечено нашими ворогами, скільки знань утрачено, або й просто попсовано!
Щоб знищити язичницьке свято Купайла, християнська церква призначила в цей день свято Різдво Івана Хрестителя. Через це в народі витворився неіснуючий образ “Івана Купала”. До того ж відставання ортодоксального церковного календаря відсунуло свято аж на півмісяця від дня літнього сонцестояння – 7 липня.
Наші славні Предки відзначали Купайла як кульмінаційну точку Літа. Літне сонцестояння в Києві припадає на 20-21 червня. Саме в цей час настає найкоротша ніч, тому в купальській пісні співають “на Купала нічка мала”, “Малая нічка Купалочка”. Якщо ж у Купальську ніч гримне Перун, то вмить спалахне й чарівна Квітка Щастя! Календар “Коло Свароже” повертає нам прадавні свята наших Предків!
Галина Лозко "Коло Свароже: відродження традицій". – К.: Укр.письменник, 2005. – 222 с.
