June 21st, 2016

White Perfection


White beauty





























Гадание на Таро (карта дня).
http://joker-way.com/taro.php

Гадание Карта Дня поможет выделить акцент в событиях, чувствах или вопросах, наиболее значимых на настоящий момент. Она отразит также эмоции, настроение, мотивацию. Существует множество причин, по которым мы не всегда правильно расставляем приоритеты и добиваемся своих целей. Карта укажет лучший способ действий, полезный для личной эволюции и просто оптимальный в настоящий момент. Если сегодня вам выпала карта, которая вызвала тревогу, возьмите себе на вооружение ее предупреждения. Если же карта вам нравится, сфокусируйте свои действия так, чтобы предсказания карты сбылись.

Український Імперіалізм.





Імперіалізм як підстава існування Нації.

Кожна нація безнастанно побільшує свої духовні та фізичні сили, перебуваючи в стані невпинного зростання. Коли ці вияви не проявляються, то це є доказом, то дана нація вже перебуває на шляхах упадку та деґрадації. Відповідно до цього зростання, перед кожною нацією стає завдання здобуття тих загальних засобів, що для свого насичення й скріплення вимагає її організм. До певного часу ці середники здобуваються інтенсивним використанням внутрішніх ресурсів, але врешті приходить пора, коли вони стають невистачаючими. Тут проявляється своєманітний закон усякої інтенсифікаії, коли в певному моменті пропорція вложених зусиль не дає вже відповідного еквіваленту, бо останній все зменшується. Тоді перед нацією стає питання: або самій спиняти свій розвиток, або шукати зовнішніх, екстензивних, середників виладовання своєї розгонової енергії. Ніяка здорова нація не піде на самообмеження; вона шукає поширення назовні, і тут на своїх шляхах стрічає інші нації, штовхані однаковими, але суперечними їй, завданнями та інтересами. Так твориться явище, що його називаємо імперіялізмом.

Національно-державницький імперіялізм — це неминучий прояв історії. Він постійно діє, без огляду на внутрішні політичні устрої державних націй, що змагаються між собою за протилежні інтереси. Демократично-пацифістичні й соціялістичні теорії, що пояснюють імперіялізм недостачею «розуму» в людей, діянням «стихій руїни» або впливами «націоналістичної буржуазії» — не витримують ніякої критики. Бо імперіялізм, беручи його в широкому розумінні постійних суперечностей інтересів і боротьби за їх здійснення, позначає всі без виїмку історичні періоди існування людства. Життя має свої закони — зовсім протилежні туподумним міщансько-обивательським світоглядам. Їх теорії, що зводять спокій до рівня ідеалу й добачують у ньому єдину можливість «поступу», кваліфікуючи кожне змагання за регрес і вияв «руїнницьких сил» — в найменшій мірі не відповідають правді життя та його твердій філософії.

Як у фізіології життя чергується із смертю, а відпочинок організму з його активністю (накопичення й витрата енергії), так і в суспільному житті періоди рівноваги й спокою заступаються періодами порушень і боротьби. З того циклічного чергування явищ життя витворює свої «генеральні» напрямні, що, мимо ілюзорних переривань і зигзагуватости, творять загальну лінію розвитку. В цьому процесі не важко добачити чисельні приклади, коли довгі періоди спокою спричинювали занепад, тоді як війни ставали фактором поступу. Націоналізм усвідомлює собі й творче значіння миру в певних умовах, одначе це не засліплює його розуміння підставових законів існування націй і їх відношень між собою, що базуються не на уроєних мріях про «згоду» «братерство» і пацифізм, лише на неминучих противенствах.

Пацифістичні демократи добачують можливість вічного миру в майбутньому морально-духовому перероджені людей, що виключатиме всяке змагання; комуно-соціялізм фальшиво твердить, що сучасний національний поділ світу належить до історичної категорії — в будучому нації зникнуть, а з ними і причини міжнаціональних противенств. Ці теорії заперечує історія й дійсність. Трансформація рас і антропосоціологія вказують, що внутрішньо міняють, або цілком зникаючи, раси та їх етнічні вияви витворюють на своє місце нові етнічні колективи, що їх розвиток йде не по лінії нівеляції, лише навпаки — диференціяції, зріжничкування. Цей процес не лише не спинився, але ще посилився в нашу епоху у вигляді прагнення навіть найменших народів до національної емансипації. Вислідом цих прагнень і є сучасне явище націоналізму, що набирає вже світового значення. На етнічно-національний поділ людства впливає незбагнений закон світобудови, що з безмежно великої різноманітности складових елементів життя — творить його величаву суспільну гармонію… І чи ж можна думати, щоб цей, ділаючий із глибин тисячоліть, закон був змінений приписами спекулятивних марксівських та інших теорій?!. Будучніть може колись змінити конструкцію суспільства, але годі думати, щоб ці зміни здійснилися у вигляді запровадження світової однозгідної й одномовної космополітичної комуни… Одвічні побудники життя лишаться тими самими!..

Сама можливість переродження людської психіки — як це собі уявляють різні псевдогуманісти — є не лише нереальною, але й аморальною супроти цілої природи людини. Остання творить із себе складний комплекс свідомости, індивідуальних духових рис, інстинктів, побуджень, почувань і нахилів. В ній зосереджується сумарна сукупність «добра» і «зла», а в цій сукупності первні сили, почуття пристрасти, інстинкт боротьби є одними з найголовніших. Цього не можуть збагнути гуманістичні фантасти, що схильні приписувати «розумові» виключне значення та уважають людину за вродженого носія самого «добра», що «псується» лише в наслідок побічних впливів і соціяльних умов… Заперечуючи в цей спосіб фізіологічні й психологічні бакени, вони нищать в людині те, що поруч розуму, надає їй життєву стійкість і імпульси до творчости — її інстинкти. Розум і суспільна організація справді повинні ставити тверду межу шкідливим виявам цих інстинктів. В цьому й полягає змисл соціяльности людини. Але спроби їх цілковитого знищення є утопійні та навіть шкідливі. Бо коли б навіть таке духове «спацифікування» людей здійснилося, то від того не ущасливилося б саме життя… Бо ж чи справді його зміст, глузд і радість полягають в самому абсолютному спокою, з безтурботним сірим животінням із дня на день, в запровадженні якогось всесвітнього «санаторія» з мільярдами анемічних євнухів на землі?!. Рівноділаюча творчого життя складається з елементів добра й зла, з напруження й відпочинку, з поразок і перемог, з втрат і надбань, з жертвенних шукань і радісних, хоч і важких, здобутків… Основою існування є противенства, боротьба і сила.

Микола Сціборський, «Nаціократія», 1935 р.


Купайло прийде у вінку. 20-21 червня – Купайло – Бог земних радощів.



Україна – Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра

Купайло – Бог земних радощів. Його свято припадає на день літнього сонцестояння, існувало з прадавніх часів у всіх індоєвропейських народів. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України воно святкувалося вже 3 тисячі років тому. Ще й нині його широко відзначають в багатьох країнах Європи й Індії. В купальську ніч горять священні багаття на честь сонячного Божества. Не даремно в деяких народів і назву свята пов’язують з вогнем: в албанців Flakagajt – “день полум’я”, у словенців Kresu Den – “вогняний день”. Кресати означало запалювати живий вогонь, що, як правило, видобувався тертям священного дерева. У поляків назва свята Собутка означає “буття разом, спільно”, що й старослов’янське “со+бытіє”. На честь цього свята названа гора поблизу Вроцлава, Соботка, де в давнину було загальнослов’янське святилище Бога Купайла. Праукраїнська назва свята Купайло пов’язується з ім’ям цього Бога, що має корінь куп (купа), отже це було масове свято, що святкувалося вкупі, купно, і супроводжувалося купанням.

Вогонь і Вода мають в купальських обрядах чарівну і очисну силу. Саме ці природні стихії в світогляді слов’ян є першоосновами буття. Про це говорить і українська приказка: “Цар-Вогонь і Цариця-Водиця світ сотворили”. Вогонь і Вода, Небо і Земля, чоловік і жінка – шлюбні пари нашої Прарелігії, за якою ця найкоротша в Колі Сварожому ніч щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Діти від купальського шлюбу народжуються на Великдень, що є найщасливішим днем, коли людина приходить у світ Яви. Такі діти, як правило, вродливі, здорові, витривалі.

За стародавніми традиціями розпалювала купальське багаття (Купайлицю) жінка – жриця Вогню. Недаремно в українському обрядовому фольклорі донині збереглося:

Молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Розведи нам Купайлицю!

В пізніші часи ця роль стала відводитись чоловікам або парубкам. Так у білорусів розпалював Вогонь хлопець, якого називали Купаліш. В Київській Русі часто купальське вогнище розпалювали самі князі або дружинники – воїни Перуна. Купальський Вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні. Тому часто спалювали старий одяг, непотрібні чи зіпсовані речі тощо. Перестрибують через Вогонь, переносять через нього дітей з метою очищення.

Грім і блискавка на Купайла – добрий знак. Недарма цвіт папороті, який шукають у цю ніч, називають “Перуновим цвітом”. Гадають, що надзвичайне напруження в природі під час грому сприяє зацвітанню квітки папороті. Щоб узяти цей чарівний квіт, треба окреслити навколо папороті коло і не оглядатися, доки не зірвеш. Перунів квіт, як вірили, дає людині мудрість, багатство, силу, кохання, красу.

Коли цвіте папороть?

Вимріяна, виплекана нашим народом. Квітка Щастя... Яка вона? Чи знаходив її хтось? Чи шукав коли-небудь? Може, й шукав, та не знаходив через те, що шукав не там, та й не тоді, коли треба... Скільки джерел народної пам’яті знівечено нашими ворогами, скільки знань утрачено, або й просто попсовано!

Щоб знищити язичницьке свято Купайла, християнська церква призначила в цей день свято Різдво Івана Хрестителя. Через це в народі витворився неіснуючий образ “Івана Купала”. До того ж відставання ортодоксального церковного календаря відсунуло свято аж на півмісяця від дня літнього сонцестояння – 7 липня.

Наші славні Предки відзначали Купайла як кульмінаційну точку Літа. Літне сонцестояння в Києві припадає на 20-21 червня. Саме в цей час настає найкоротша ніч, тому в купальській пісні співають “на Купала нічка мала”, “Малая нічка Купалочка”. Якщо ж у Купальську ніч гримне Перун, то вмить спалахне й чарівна Квітка Щастя! Календар “Коло Свароже” повертає нам прадавні свята наших Предків!

Галина Лозко "Коло Свароже: відродження традицій". – К.: Укр.письменник, 2005. – 222 с.